Перлиною духовності є монастир отців Капуцинів, який у ХХ столітті став дуже відомим місцем паломництва, бо в ньому мешкав відомий великою побожністю та вірою отець Піо. Для нашого часу він був живим свідченням Божої присутності на землі. Отець Піо у 1918 році, під час молитви, на руках та ступнях отримав кроваві рани-стигми такі, які отримав під час розп’яття Ісус Христос. Аж до смерті ці рани залишалися на тілі святого. Саме тому, наша спільнота вирушила у це паломництво, щоби помолитися до Отеця Піо за нашу багатостраждальну Україну, в особливій спосіб, за наших військових, котрі терплять на своїх тілах великі страждання (багато хто залишився без ніг, рук, очей та ін..). Властиво, в цьому намірі ми відслужили Хресну Дорогу, щоби, крокуючи від стації до стації, не тільки співпереживати терпіння Богочоловіка за спасіння цілого світу, але молитися і ще раз молитися за тих, хто є причиною цього зла і терпіння.

Опісля, ми мали нагоду поїхати до м. Барі, де знаходяться мироточиві мощі Святителя Миколая Чудотворця. Саме тут, відбувся кульмінаційний момент нашої прощі, який виразився у БожественнійАрхієрейській Літургії, яку очолив Апостольський візитатор Владика Діонісій у співлужінні багатьох священників, серед котрих був і наш о. Віктор Двикалюк.Бог прославив святого Миколая великими чудесами так, що Він увійшов в історію Церкви як великий чудотворець, чия дивовижна допомога рятувала людей від небезпеки. Таким згадується святий Миколай у богослужбових піснях, літаніях, акафістах, стихирах. Слава про святого Миколая була і є так великою, що навіть іновірці просили його заступництва та допомоги. Саме тому, ми усердно молилися про його велике заступництво над Україною, щоб Він захоронив її від злого та щоб зробив найбільший подарок для наших родин: повернув здоровими і неушкодженими наших військових-дітей із війни.