Близько більше місяця війна від російського вторгнення в Україну почалася і я почав брати до уваги всі різноманітні прохання та проблеми українських біженців, які прибули в Емілію-Романью, особливо в міста Ріміні, Сан-Маріно та Равенну.

 Не без кількох труднощів, з самого початку більшість біженців зверталися до мене як до точки відліку, також через мовну проблему, бо фактично, або принаймні більшість, знає лише і виключно свою рідну українську мову.

Я відразу активізувався, також завдяки ефективній та конкретній співпраці «Єпархіального Карітас» Ріміні, на via Madonna della Scala, 7», де і мої співробітники, і я збирали найрізноманітніші потреби та прохання українських біженців: потреби в їжі, адміністративній інформації, зустрічах для малечі для курсів катехизису, а також для зустрічі, завжди для того ж, у таборі салезіанців у Ріміні, щоб трохи розважити їх і забути, наскільки це можливо, погані спогади про війну.

Без жодних вагань маю від усього серця подякувати всім людям та установам, які надали мені, м’яко кажучи, руку, з усіх боків: особливо парафії, деякі мирські асоціації (як наприклад, «Сороптіміст Ріміні») і всі люди доброї волі, які, кожен з них, для того, що міг зробити, без мого прохання, зробили це з вільною щедрістю та в абсолютному дусі спільності.

 Усім їм моя подяка та пам’ять у молитві, щоразу, коли я відправляю Святу Літургію, у чаші Євхаристійної Жертви.

 Моє бажання для кожного з вас, як згадував Папа Франциск, 25 березня цього року у своєму акті посвячення непорочному серцю Марії: «Загаси ненависть, вгамувати помсту та навчи нас прощення».

о.Віктор Двикалюк