Лк 12,13-21
У 26-ту неділю по зісланню Святого Духа ми чули притчу про чоловіка, який покладає власну безпечність в нагромадженні речей. Цією притчею Ісус дає відповідь одному із народу відносно сварки з братом про поділ спадщини. Ця сварка через спадщину є емблемою людської ситуації: забуваючи Небесного Отця, люди сваряться щоб захопити речі, що стає вкінці причиною ненависті і смерті.
Ісус не прийшов на землю виконати суд: нагородити добрих і засудити поганих, але поєднати нас з Отцем через поєднання нас між нами: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1Ів 4,20-21).
Ісус застерігає перед великою спокусою - «мати більше», що виражає непоміркованість щодо власного спасіння, підказаної страхом смерті. Це є першою маскою лицемірства: покриває нашу правду, створених на «образ і подобу Бога» (Бут 1,26), який любить і дарує. Якщо ми не приймаємо нашу ідентичність, тоді ідентифікуємо нас з тим, що посідаємо.
Якщо ми робимо залежним наше життя від того що маємо, то руйнуємо те, чим ми є: «Подумайте, яку велику любов виявив до нас Отець, щоб могли ми називатися дітьми Божими! І ми справді діти Божі!» (1Ів 3,1). Життя є від Отця, через те, ми є своїми дітьми та братами між нами. Якщо наше життя залежить від речей, Отець не є більше нашим Батьком і брати стають нашими ворогами.
Ісус розповідає про багатого чоловіка, котрий веде у собі внутрішні діалоги чи потаємні міркування: «Що мені робити?» (Лк 12,17). Це запитання є дуже дорогим для євангелиста Луки, тому що виражає фундаментальну проблему людини, яка має можливість і обов’язок приймати рішення відносно свого діяння. Тварині вистарчає поводитися згідно своїх інстинктів самозбереження, натомість людина має перемагати страх смерті, котра закриває її у пастці егоїзму і вбиває як людину. Тому відповідь на «що мені робити?» є вибором між життям і смертю.
Ісус показує в чому виявляється безумство багатого чоловіка: у радості від багатств, роблячи із них безпечність власного життя. Безумний ідентифікується із власним ідолом, і тому програє з ним перед Богом. Натомість розумний ідентифікується з Богом, тому що є завжди відкритим на інших і милосердним з усіма. Писання каже: «Пам'ятай кончину твою, і повік не згрішиш» (Сир 7, 39). Смерть є найвищою Божою мірою, відкриє кожній людині її правду і примусить віддати усе те, що людина отримала в дар від Бога.
Бажаю усім багатіти в Бога: не збирати для себе, а поділяти Божі дари з братами!
о.Віктор Двикалюк
