Лк 18,10-14

У 33-тю неділю по зісланню Святого Духа ми чули євангельську розповідь про двох чоловік, котрі зайшли до храму на молитву: фарисей – котрий дотримується Закону, а тому  відмежовується і протиставляється іншим, котрі не дотримуються Закону; митар – збирач податків для римлян, котрий згідно Талмуда (великого кодексу релігійно-юридичних правил життя єврей) вважався відлученим від ізраїльського суспільства.

Євангелист Лука більше ніж про фізичну присутність у храмі, хоче привернути увагу на серце людини, в котрому може перебувати: дух протагонізму - закваска фарисеїв (пор. Лк 12,1), або дух непомітності - закваска Царства Божого (пор. Лк13,18-21). Та сама ідентична добра дія: перебувати у храмі на молитві - може бути зроблена із духом та результатом протилежним.

В дійсності фарисей стоїть не перед Богом, але перед власним я. Його молитва є монологом, а не діалогом, є молитвою  самоутішення: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші» (Лк 18,11). Фарисей дякує, але не щоб прославити Бога та увійти у сопричастя із Ним, скоріше щоб возхвалити себе і відмежуватися від інших: грабіжників, неправедних та митарів (пор. Лк 18,11). Молитва є дзеркалом правди! Дає побачити наше серце - наповнене гордістю, щоб засуджувати інших чи покорою, щоб прийняти прощення: «Бог гордим противиться, а покірним дає свою благодать» (Як 4,6).  

Митар, покірний і свідомий власного гріха, стоїть перед Богом у спосіб відмінний від фарисея: «Боже, милостивий, будь-мені грішному» (Лк 18,14). Його молитва є подібною до молитви прокажених і сліпого (пор. Лк 17,13; 18,38), є молитвою, яка очищує і просвічує. Покора митаря привертає Боже милосердя та прощення: «Кажу вам: цей вернувся до свого дому виправданий, але не той; бо кожний, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений» (Лк 18,14).  

Нехай наша віра і молитва матимуть завжди довірливу покору митаря, щоб бути виправданими на життя у Божому Царстві.

Зітхання митарські принесім Господеві,* і до нього, як до Владики, приступімо ми, грішні.*

Він бо хоче спасіння всіх людей,* і відпущення подає всім, що каються;*

бо ради нас він воплотився,* Бог сущий, Отцю рівнобезначальний. (Кондак)

о.Віктор Двикалюк