Лк 15,11-32

У 34-ту неділю по зісланню Святого Духа ми чули притчу, котра традиційно має назву «Про блудного сина», а згідно логіки євангелиста Луки - «Про милосердного Батька». Ця притча представляє кульмінацію повідомлення Луки – святковий банкет є приготовлений радістю Отця, що загублений і мертвий син віднайшовся, а тому необхідно святкувати. Притча об’являє нам не зумовлену любов Батька до грішного сина, своя радість бути сприйнятим ним як Отця і на кінець заклик до справедливого визнати його як брата: «Однак слід було веселитись і радіти, бо цей твій брат був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк 15,32).

Цією причтою євангелист Лука показує, що навернення не є тільки психологічним процесом молодшого сина, що повертається до Отця, скільки зміною образу Отця. Навернутися, означає відкрити своє лагідне обличчя, котре об’являє Ісус, перейти від розчарування власного гріха до радості бути дітьми Отця.

Коренем гріха є погана думка про Отця як молодшого сина, так і пізніше старшого сина. Щоб звільнитися від неї - молодший встановлює «стратегію задоволення», яка веде його до віддалення від Отця із ступенями бунту: забуття, відчуження і нігілізму. Натомість старший - встановлює «стратегію обов’язку», котра виражається релігією служанки. Атеїзм і релігія, розпущеність і суворість, нігілізм і жертовність є всіма аспектами, що походять від єдиного джерела - не пізнання Бога. Обидва синів мають про Батька ідею - як батька-пана, від котрого треба звільнитись, або служити: «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати» (Вольтер); «Якщо був би, то необхідно було б знищити його, щоб звільнитися від Нього» (Бакунін).

Ця притча має намір привести старшого брата до прийняття, що Бог є милосердям. Тільки в такий спосіб може звільнитися від релігії служанки і перейти, як апостол Павло, від бездоганності у дотриманні та виконанні Закону, до «Найвищого пізнання Ісуса Христа, свого Господа» (пор. Фил 3,6-9). Притча є заохоченням для старшого, щоб визнав молодшого своїм братом. Тільки так може пізнати Отця, і стати подібним до нього - милосердним (пор. Лк 6,36).

Ця притча допомагає перейти від однієї релігії служанки до синівської свободи. Ми є полюбленими Богом не тому що є добрими, але тому що він є нашим Батьком. Приймаючи як братів усіх своїх дітей, стаємо подібними до Нього, який є милосердям для усіх. Мученик Степан простить своїм переслідувачам (пор. 1Тим 1,15), апостол Павло, скинувши із себе протагонізм бездоганності, стане останнім із усіх, щоб прийняти усіх (пор. Ді 28,30).

Нехай молитва святого Єфрема Сирійського допоможе нам зростати в любові, щоб прийняти наших молодших братів так, як їх приймає Господь:

«Так, Господи Царю, дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого,

бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь».

о.Віктор Двикалюк